Йдучи вулицею, перебуваючи в супермаркеті чи в іншому публічному місцы, спілкуючись з іншими в буденному чи професійному житті, Вам може стати відомо про злочин. Ви можете спостерігати за злочином, який вчиняється, або ж отримати інформацію про злочин, який було вчинено раніше в минулому.
Як бути в даному випадку? Кого повідомляти і чи обов’язково це робити? Чи існує відповідальність за неповідомлення про злочин, про який ви дізнались?
Перш за все, необхідно розмежувати два різні поняття «неповідомлення про злочин» і «приховування злочину». Багато-хто ототожнює ці поняття, хоча юридично вони різні.
Основним критерієм відмінності «приховування» від «неповідомлення» є активність/пасивність дій особи.
Неповідомлення про злочин – це пасивна поведінка особи, що полягає в неповідомленні про підготовлювальний, вчинюваний або вчинений злочин відповідним державним органам. Неповідомлення не передбачає активних умисних дій.
Приховування – це лише активна діяльність, тобто вчинення певних умисних дій, спрямованих на те, щоб обставини конкретного злочину залишились невідомі відповідним державним органам.
Чи є відповідальність за неповідомлення про злочин? – Ні!
А тепер деталі:
У радянському Кримінальному кодексі містилася окрема стаття (ст. 187 КК 1960 року), яка передбачала відповідальність за недонесення (неповідомлення) про злочин. Чинний Кримінальний кодекс (КК) відповідної загальної статті не містить.
Однак, є спеціальні статті КК, які передбачають відповідальність за неповідомлення про злочин іншої особи:
- службова особа підлягає відповідальності за неповідомлення про злочин, вчинений підлеглими чи підконтрольними їй особами. Такі діяння кваліфікуються за статтями про злочини у сфері службової діяльності;
- завідомо неправдиве показання (ст. 384 КК) може полягати у наданні показань, спрямованих на приховування відомостей про злочин іншої особи;
- відмова від дачі показань (ст. 385 КК) охоплює діяння, які вчиняються з метою неповідомлення про злочин, вчинений іншою особою.
Таким чином, за загальним правилом пересічні громадяни не зобов’язані повідомляти (доносити) про злочини інших осіб, а тим більше – про власні посягання.
Особа повинна здійснити таке повідомлення тоді, коли на неї покладений відповідний спеціальний обов’язок. Причому цей обов’язок має бути юридичним – випливати із закону, службового становища, процесуального статусу (свідка, перекладача, експерта).
На поліграфологів законодавством не покладено обов’язок повідомляти державні органи у випадку, коли їм стало відомо про вчинений, вчинюваний або такий, що готується злочин. Поліграфолог самостійно приймає рішення, керуючись власними цінностями та нормами моралі, повідомляти чи ні правоохоронні органи про злочини, які їм стали відомі під час проведення досліджень з використанням поліграфа.
Чи є відповідальність за приховування злочину? – Так!
А тепер деталі:
КК в статті 396 передбачає відповідальність за заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину (карається арештом на строк до трьох місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк).
Не підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину члени сім’ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин; коло яких визначається законом.
Об’єктивна сторона злочину полягає у заздалегідь не обіцяному приховуванні тяжкого чи особливо тяжкого злочину.
Таке приховування передбачає виключно активні дії: приховування злочинця, слідів злочину, засобів та знарядь вчинення злочину, факту придбання або збуту майна, здобутого в результаті його вчинення, легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочин’ ним шляхом.
Заздалегідь обіцяне приховування злочину – це вже співучасть у вчиненні злочину, яка кваліфікується окремо.
Способами приховування можуть, зокрема, бути надання злочинцю сховища, транспортних засобів, знищення слідів злочину, перенесення знарядь злочину в інше місце, зміна зовнішнього вигляду злочинця, забезпечення злочинця підробленими документами.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. При цьому особа не обов’язково повинна знати, що приховує саме тяжкий чи особливо тяжкий злочин, – вона повинна усвідомлювати фактичні обставини вчиненого діяння, яке за законом визнається тяжким чи особливо тяжким злочином.
Таким чином, неможливо нічого не діючи приховати злочин. Так само, неможливо приховати злочин ненавмисно (без умислу).
