Хочу Вам за 3 хвилини показати, як проходить звичайний тест з використанням поліграфа, і розповісти про те, як люди втрачають базове почуття гідності та поваги до самих близьких.
Ця історія про обмануту матір. Вона довірилась своєму синові, а той, вирішивши, що вона йому недостатньо дала в житті, залишає її без копійки.
В 2014 році син починає сильно пити і просить свою матір отримувати замість нього гроші, які йому регулярно віддає його боржник – друг сім’ї.
Біля трьох років мати отримує гроші та всі до копійки передає синові. При цьому надає боржникові розписки про отримання грошей, а від сина їх, зрозуміло, що не бере.
І ось “синуля” в один момент заявляє, що ніяких грошей від матері він всі ці роки не отримував. Пояснити, чому весь цей час не мав претензій до боржника, не може. Позов в суді. Бідна мати змушена доводити, що передавала кошти і нічого собі не залишила.
Доведена до відчаю жінка разом з чоловіком приймає рішення погасити борг родича-боржника перед сином із власних коштів та змушена в суді захищатись від обвинувачень сина.
Коли мені доводиться тестувати людей, які є однолітками моїх батьків, мені їх стає безмірно шкода. Я уявляю, яке це для них приниження. Замість спокійного життя ця жінка змушена приходити до мене, відповідати на численні питання, сидіти під давачами біля двох годин.
❓Ради чого? Через кого? – постають в її голові питання. І, мабуть, відразу ж з’являються очевидні і болючі відповіді: ради правди, через сина.
Я ж не можу нікому вірити, така моя робота. Ще до проведення тесту мої емоції та душа повністю на стороні цієї жінки. Якби міг, я б її навіть не тестував. Душа говорить розуму: “Вона щира, вона не бреше”, а розум – непохитний, йому потрібні тільки докази.
Я вгризаюсь поглядом в монітор, коли задаю питання, я вдивляюсь в кожну криву, кожен показник. І от коли я бачу, що людина говорить правду, з душі падає камін. Моя совість і розум єдині в емпатії до неї, я радію, що можу хоч якось допомогти цій людині довести свою правду.