Вітаю, шановні читачі, сьогодні я – Володимир Ведмідь, поспішаю поділитись з Вами просто неймовірною новою історією для «Детектору Брехні» на СТБ. Знову я віч-на-віч з нестримним бажанням респондента довести щось своїй рідній людині, з’ясувати все, що вже так довго болить на душі та сказати всі слова, які роками були замовчані.
Нещадний поліграф, як лезо, розтинає підсвідомість кожного, хто потрапляє у моє крісло, тому істина буде знайдена, як би далеко та старанно вона не була б захована.
Антон Терентьєв, 20 років, сирота. Коли померла рідна бабуся, мати хлопця віддала його до дитячого центру реабілітації на території православного монастиря, хоча давала клятву сину, що не покине його. Деякий час Антон жив з вітчимом, але щоденні бійки, п’янки, конфлікти з мамою вимусили жінку відмовитись від сина. Вона пообіцяла, що забере хлопця з монастиря, але так і не повернулась до нього. Антону на той час було 9 років. Хлопець був вимушений жити з наркоманами та злочинцями, терпіти бійки та образи в свій бік.
Зараз Антон розказує, що в нього кидали ножі, а його співмешканцями були чоловіки, що відбували покарання у в’язниці по 25 років за вбивства.
Неймовірно сильна образа на рідну матір сидить у душі хлопця вже дуже давно, він вважає, що з ним повелись як зі сміттям, та до сих пір не може зрозуміти мотиву вчинку рідних, адже навіть далекі тітки та дядьки відмовились від рідства.
Це тестування було напруженим та психологічно важким навіть для мене. Антон – вкрай емоційна людина. Зізнаюсь, я навіть подумав, що у мене не вийде провести перевірку, бо його поведінку можна було розцінювати як протидію поліграфу, адже при дослідженні ми звертаємо увагу на найдрібніші емоції. Він заважав мені постійно, тому багаторазово доводилось заспокоювати молодика. Багаторічний досвід дає мені можливість знаходити підхід до будь-кого. В результаті мені вдалося виявити потрібні реакції: не ті емоційні, що він хотів донести, а справжні, на рівні підсвідомості.
У 15 років Антона з реабілітаційного центру забрала бабуся, опікунка. Лариса Іванівна, 71 рік, під час подій Революції гідності втратила єдиного рідного сина, онуків жінка не має. Вона відчувала потребу давати свою турботу, любов та знання молодшому поколінню, а коли побачила Антона, відчула, що в душі немов щось перевернулось, це її дитина. Вона забрала хлопця до себе, зараз розповідає – хлопець майже не бачив цивілізації, супермаркети були для нього дивом. Жінка навчила Антона читати, писати, робити елементарні математичні операції. Вона виходила хлопця, адже до всього цього, Антон мав проблеми зі здоров’ям, не мав одягу та документів.
Сьогодні Терентьєв у моєму кріслі, бо хоче довести бабусі – він не претендує на кошти та квартиру жінки, та не має наміру опинитись у заповіті.
Антон вважає, що бабуся повинна бути щаслива, що він у неї є, а в ході тестування виявилось, що хлопець думає так про кожну людину зі свого оточення – кожен повинен бути вдячним йому. Молодик ображений на свою опікунку, Лариса Іванівна сказала, що не буде більше фінансово утримувати хлопця по досягненню повноліття. Вона влаштувала його у гуртожиток європейського типу, дала освіту у Суворівському училищі та взагалі шанс на нормальне життя.
Лариса Іванівна розповідає, Антон – ледащо, що не навчене нормально заробляти кошти. Хлопець переконаний, він не буде важко працювати, вірить у те, що зможе побудувати кар‘єру блогера та отримувати гроші майже нічого не роблячи. Зароблені кошті, які молодик отримує тимчасовими підробітками, одразу ж витрачає на гулянки у нічних клубах.
Зізнається, дуже любить розважатись і дуже не любить працювати.
Періодично бере кредити та сподівається, що виплачувати за нього їх буде бабуся. Поліграф підтвердив – правда. Але під час детального аналізу шкірних показників та психологічної поведінки я виявив – Антон не меркантильна особа, він не має за мету нав‘язати бабусі якомога більше боргів, дійсно, хлопцю просто потрібні були гроші і, якщо б він мав змогу обрати для виплати іншу людину, він би це зробив.
Лариса Іванівна хвилюється за долю Антона, адже каже, що такими темпами у майбутньому він не буде відрізнятися від наркоманів та злочинців, з якими ріс у монастирі. В ході тестування відкрились шокуючі подробиці.
Друзі Антона, що були в гостях, обчистили квартиру літньої жінки. Вони винесли золото, що належало покійному синові Лариси Іванівни.
Пенсіонерка помітила зникле не одразу, а коли усвідомила, забрала у Антона ключі та була неймовірно на нього розлючена. Під час аналізу шкірно-гальванічної реакції та потовиділення було з‘ясовано: про крадіжку Антон не знав, це була не спланована подія, а зараз Терентьєву соромно за те, що так сталось.
Питання, яке я озвучив наступним, змусило докласти деяких зусиль аби мій голос не тремтів:
«Це правда, що друзі пропонували Вам вбити Вашу опікунку Ларису?». Антон помітно зблід та відповів – «Так».
Це була правда. Зі слів хлопця, його друзі та й він сам також, думали, що Лариса Іванівна дуже заможня жінка. Хоча пенсія та гроші з аренди квартири покійного сина – це всі багатства пенсіонерки. Реакція Антона була різка та остаточна, хлопець відразу ж відмовився та назвав своїх друзів рідкісними придурками. Відповідаючи на це питання, хлопець був щирий.
Хочу наголосити, при дослідженні цієї ситуації, я міг би підійти формально на реагування, а воно і по фотоплетизмі, і по артеріальному тиску зашкалювало. Можливо б я дійшов висновку, що це неправда. Та, копнувши глибже, я зрозумів – ці реакції викликані обуренням, бо бабуся для нього рідна людина.
Дуже важливо при дослідженні таких надзвичайно резонансних питань бути максимально сконцентрованим та професійним, адже найменша похибка може змінити все кардинально.
Дослідження закінчилось добре, Антон щиро та правдиво відповів на питання чи хотів би він стати для Лариси Іванівни рідним сином, своїми реакціями довів: він ладен старатися, дорослішати та вчитись брати відповідальність за своє життя на самого себе. Хлопець вибачився за свої вчинки перед жінкою та усвідомив – якби не вона, з ним би могло бути що завгодно, та очевидно, що сценарій такого життя був би далеко не найкращим.
Дуже важливо проявляти професіоналізм, точність та непохитність під час дослідження з використанням поліграфу, але людяність та справедливість завжди будуть на першому місці.
Всеукраїнська Асоціація Поліграфологів, ми завжди поруч, ми завжди допоможемо.
Бережіть себе.
#ведмідьдіє
Посилання на повний випуск знаходиться нижче:
Сирота з монастиря хоче бути комусь потрібним. Детектор брехні випуск 7 від 15.03.2021
